Мабуть, жоден турист, який відвідав Львів, не поїхав з цього чудового міста без фотознімку на фоні легендарного Національного Академічного театру Опери та Балету ім. С. Крушельницької.  

Звісно, найвідоміший факт - це те, що львівська опера зображена на звороті 20-гривневої купюри. Другий, менш відомий факт - це єдиний оперний театр, який побудували на річці. 

Перший камінь в будівництві театру був закладений в червні 1897 року (будувався він три роки, до 1900го). Першу свою назву - Великий міський театр - він носив до 1939 року.

В кінці ХІХ сторіччя місто Лева потребувало великого культурного закладу, тому в 1895 році міська влада організувала конкурс на кращий дизайн Львівського театру. Незалежне жюрі відразу ж вибрало найкращим дизайнером Зігмунда Горгольовського, випускника Берлінської будівельної академії і директора Львівської вищої художньої школи.

Нашу двогодинну екскурсію Львовом починаємо на розі площі Ринок і вулиці Галицької. Перед собою бачимо Латинський Катедральний костел (Площа Катедральна № 1) – величну пам’ятку XIV-XVIII століть, у якій гармонійно поєднані архітектурні риси минулих епох. Львівська Катедра будувалася набагато довше, аніж триває людське життя і тому жоден майстер-будівничий не дочекався плодів своєї праці у завершеному вигляді.

Від готики через ренесанс і бароко, а відтак до елементів класицизму і сецесії пройшов свій шлях львівський Катедральний костел. Але на диво ми не відчуваємо тут еклектики: різні стилі різних віків не кричать, не наздіймаються і не сперечаються один із одним. Плин часу гармонійно узгодив архітектурні нашарування епох і перетворив їх на  величний довершений образ.          

 

Палац в Підгірцях - побудований протягом 1635-1640 рр. під керівництвом відомого архітектора Андре дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Є одним із найкращих в Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями.Замок має форму квадрата. Зі сходу, півдня і заходу замок оперізує смуга оборонних укріплень, оточена глибоким ровом та земляними валами

До видатних історико-архітектурних ансамблів відносяться Ринкова площа (сучасна площа Вічева) із замком 1594, костелом Святого Лаврентія XVII століття, Василіанський (XVII—XX століття) і Домініканський (XVII—XVIII століття) монастирі та інші. Високу художню цінність мають зразки дерев'яного зодчества, збережені на території колишніх передмість та синагога в стилі Ренесанс. Загалом, щоб пішки оглянути найвидатніші архітектурні пам'ятки Жовкви потрібно не більше як дві години, адже більшість із них розміщено на площі Вічевій та вулицях, що виходять із площі, зокрема Львівській.

Крехівський монастир перетворився за останні роки на значний осередок релігійного та пізнавального туризму. 

Монастир розташовано за 12 км від м. Жовкви і за 3 км від с. Крехова, серед вкритих буково-сосновими лісами пагорбів Розточчя, в підніжжі гори Побійної. Він являє собою комплекс, до якого входять церква св. Миколая, дзвіниця, корпуси келій, господарські будівлі та давні оборонні мури з вежами. 

За народними переказами, монастир заснували в перші роки ХVІ століття — два ченці-священики, Йоіл і Сильвестр. 

Назва міста походить, від того, що місто Броди розташоване на шляху перетинів двох річок з непрохідними болотистими заплавами. тому переправа через них проходила вдвох чітко визначених місцях - бродах.

Броди - пролягали на шляху із русі на Поділля. Але все ж таки набіги кримських татар - не припинилися. То виникла необхідність зведення тут міцної фортеці. таке місце було знайдено посеред ставу, на “острові”. 22 серпня 1584 року король Речі Посполитої Стефан Баторій своїм привілеєм дозволив Жолкевському побудувати замок і заснувати нове місто на магдебурзькому праві. Місто отримало назву ”Любич” від родинного герба Жолкевських “Любичі”. В кінці ХVІ столітті Любич почали звати Бродами, а приміське село перезвали на Старі Броди.

Період розквіту Підкамінської обителі припадає на XVIII ст. Саме тоді різко зростає кількість паломництв до святині. Важливою подією для монахів була коронація ікони Богородиці, яку віддавна почитали як чудотворну. 1725 р. папа Венедикт XIII прислав для неї з Риму золоті освячені корони. Загальна кількість всіх учасників свята досягла 200 тис.(!) осіб. Особливу атмосферу підкреслювали військові прапори та сальви з 56 гармат. Упродовж святкування відслужено 4169 мес, виголошено багато проповідей, випалено 28 000 лампад та свічок. Оскільки храм не зміг умістити всіх прочан, святкування відбувалося на сусідньому пагорбі.

Найбільше відомо про замок із дослідження Антонія Шнайдера, однак, дуже прикро що у своєму дослідженні він не зазначив джерел на основі яких він побудував свої висновки.

За даними Шнайдера, будівництво замку розпочав у 1642 р. Владислав Домінік герой „Потопу” Генріка Сєнкєвіча, — і сталося це в 1642 році (за версією Антонія Шнайдера). Правда, інший краєзнавець — В. Лозинський — називав іншу дату: 1654 рік. Польські джерела вказують, що замок тут і взагалі був з часів Яна Завіші, а князь Заславський і Острозький просто замінив дерево на каміння та цеглу. Встановити, яка з версій правдива, зараз майже неможливо — як і довести правдивість легенди про зведення замку, яка пояснює, чому стіни дожили до ХХІ століття.

Олеський замок є, можливо, найвідомішим замком Львівщини, відродженим з цілковитої руїни. Зараз це – філіал Львівської Галереї Мистецтв, де експонуються зразки декоративного та ужиткового середньовічного мистецтва.

Минуле містечка та його укріплень, які були розташовані на давньому рубежі між Галичиною та Волинню ще у княжий період визначило подальшу долю Олеська в часи іноземних загарбань. Боротьба між Литвою, Польщею та Угорщиною за вигідний розподіл української спадщини в 14 ст. винесла Олесько на політичний горизонт, по якому розмежовувалась експансія найближчих сусідів. Тоді битви за Олеський замок мали важливе стратегічне значення як ключ до Волині чи Галичини, і власне тут проходила демаркаційна лінія державних кордонів.